Вікторія Івлєва

Вікторія Івлєва – номінант премії імені Андрія Сахарова

Лауреат премії «Вільна преса Східної Європи»

Перша журналістка, яка сфотографувала зсередини четвертий енергоблок Чорнобильської АЕС.

За цю роботу вона отримала найпрестижнішу для фотожурналіста нагороду – World Press Photo Golden Eye

Як ви взагалі потрапили на режимний об’єкт?


Я взяла участь в одному з походів групи Чечерова у листопаді 1990 року. Пам’ятаю, як заходили на об'єкт: більшість народу в Чорнобилі тоді ходило в захистних ватника і мене в такий оділи, камера та об’єктив були сховані в кишені і штани хлопців з якими я йшла. Я думаю, що пройшла по чиємусь пропуску - на обєкті працювали жінки. Оскільки охорона більшість людей знала в лице, то нас разом всіх пропустили не дуже дивлячися хто саме пройшов. В загальному - як завжди та всюди.


Це була екскурсія для фотографа, доза, яку я отримала - смішна, ті самі 5 рентген,набрала я їх за декілька годин. Пам’ятаю переодівання у пластиковий одяг, тебе ніби замуровують, щоб не було ніяких дирочок куди б могла пройти радіація, спеціальні бахіли, пластикові рукавиці, в яких було неймовірно важко знімати, маска не давала нормально дихати. Мій Нікон також був у пластиковому мішку і для кожного кадру потрібно було його діставати, це допомогло, але не сильно, потім я довго відтирала його медичним спиртом.

Дозиметристи Ігор Михайлів та Юра Кобзарь перед заходом в центральний реакторний зал

Нікон який ,,фонить,, радіацією. Відтирали його з слів автора,чистим медичним спиртом,так як більше нічого не допомагало

Ігор Михайлів та Вікторія Івлєва після походу в центральний зал четвертого реактора

Дозиметристи Ігор Михайлів та Юра Кобзарь йдуть коридорами станції всередині четвертого блоку АЕС

Центральний реакторний зал, серце трагедії- ви також там були?

Так. В центральному реакторному залі, там де в результаті вибуху встала на ребро кришка реактора, ми дивилися на неї через розбите скло операторської.

Я зробила крок вперед - «Краще не лізь туди-там 2 тис рентген» - тихо, боячися налякати мене, сказав заду дозиметрист Юра Кобзарь

Дозиметрист Юрій Кобзарь на підступах до сходів які ведуть в центральний реакторний зал. Багато людей думали що Юра світиться від радіації, але це не так. На Юрі поверх білого костюма одітий ще спеціальний пластиковий. Відчуття свічення йде через дуже сильне світло софітів, які хлопці встановили щоб не працювати в повній темряві.

Трубопровід машинного залу

Зруйнований машинний зал

Судячи з ваших фото, добиратися в центральний зал було важко, враховуючи наслідки аварії?


Знаєте, багато хто думає, що реактор знаходиться десь під землею, насправді ж реактор ЧАЕС - це 35 метрів над землею. Ми довго лізли в цих пластикових костюмах кудись наверх і от далі, коли ми йшли через кімнату з пультами управління, які були накриті пластиком, через машинний зал, де усюди були покручені від вибуху труби, куски металу почали приходити відчуття повної нікчемності людини перед силами природи. Там стояла мертва тишина, стріли сонячних променів через дири в саркофазі і пилюка яка була усюди перетворювали цей апокаліпсис в якусь дивну театральну красоту.


Ніколи в житті я більше не бачила такої красивої та смертельної сцени

Дозиметрист Ігор Михайлів в центральному реакторному залі. ,,Гілочка'' яка йде біля ніг Ігора ,частина кришки реакторака після вибуху стала на ребро

Щит керування четвертим блоком АЕС

Чи відчували ви страх? На той момент це було одне з найбільш небезпечних місць на землі.

Я не відчувала нічого, крім зацікавленості. Я знала, що я робила не дуже безпечну справу, де все навколо говорить про небезпеку. Я зрозуміла, що це не найкрасивіше місце на Землі, але я була з людьми, які знали дуже добре, як і куди йти, щоб звести до мінімуму небезпеку.

Це було нескінченно цікаво, тому, що жодні журналісти не мали сюди доступу раніше.

Дозиметрист Ігор Михайлів на виході з центрального реакторного залу

Машинний зал четвертого блока.Промені вийшли через щілини в саркофазі

Всі співробітники станції а особливо четвертого блоку були зобов'язанні проходити перевірку на радіацію при виході з роботи.Якщо співробітник був не достатньо ,,чистий,,загорявся червоний сигнал і турнікет не відкривався.Тоді було потрібно повертатися і ще раз митися використовуючи ,,Радез,,

Ця біла піна і є ,,Радез,,-радіаційний дезактиватор.

Що найголовніше ви винесли для себе з цієї зйомки?

Мабуть головне, що подарував мені Чорнобиль, мою дружбу з Костею Чечеровим, видатним науковцем, який віддав життя, щоб виявити причини аварії. Костя помер в листопаді 2012 року і він був щасливий, що зрозумів про Чорнобиль усе. Чечеров був членом комплексної експедиції Курчатовського інституту, в складі якої на ЧАЕС працювали спеціалісти з Москви, Ленінграда, Києва та інших міст.

За 2 дні до смерті у своєму останньому інтерв'ю Костя уже будучи прикований до ліжка сказав такі слова: «Стільки всього було намішано, що я б сказав так:

Істина катастрофа була не аварія, а ліквідація її наслідків»
Загальна доза радіації яку отримав Костя склала 2.5 тис рентген, при нормі 5 рентген за рік

Закинутий ставок з видом на колесо огляду яке уже ніколи не запрацює.

Натюрморт з Радянських часів знятий поруч станції

Фотографії дитячого садка в місті Припять

Замір радіації в місті Чорнобиль,де жили після аварії співробітники Експедиції Курчатовського інститута

Щоб Ви побажали нашій молоді?

Любіть Майдан та завжди пам'ятайте про нього!

-Вікторія Івлєва-

Частина матеріалу вперше була опубліковано на порталі ,,Такі справи,, у 2016 році